Історія України

Москва і дипломатична гра довкруги Карпатської України

Мирослав Прокоп

Такий фінал не був однак результатом акцій тільки Мадярщини і Польщі. За цими двома державами стояли далеко могутніші чинники, а саме - Німеччина і СССР. Карпатська Україна була загарбана мадярами внаслідок широко закроєної дипломатичної гри, яка відбулася між Москвою і Берліном і яка привела до відомого пакту німецько-совєтської неаґресії приязні з серпня 1939 року. В цій грі Карпатська Україна стала для Гітлера предметом торгу з Сталіном і натиску на нього. Для Москви віддача Карпатської України Мадярщині була гарантією, що відроджений там український рух буде здавлений і що в ближчому часі Захід не підніме українського питання, яке вважалось одним знайслабших місць Совєтського Союзу.
Упадок Карпатської України був для Москви великим досягненням. Справа в тому, що большевицька Москва мала більше причин, ніж Польща, турбуватися розвитком подій у Карпатській Україні. В УССР, самозрозуміле, не могли мати місця такі демонстрації на користь Карпатської України, які відбулися, напр.,у Західній Україні. Але щодо симпатій українського населення до Карпатської України Москва не могла мати сумнівів. Крім того, існувала в оцінці Москви небезпека, що Карпатська Україна може стати майбутнім політичним мостовим причілком для.атаки Заходу.
Однак прямо протиставитись праву карпатських українців на самовизначення в. межах федеративної ЧСР большевикам було незручно тим більше, що в плянах Москви завжди лежало «визволення» Карпатської України і ролю «визволителя» вона резервувала для себе. Тому, коли вжовтні 1938 р. стало відкритим питання дальшої долі Карпатської України, бо Угорщина погрожувала аґресією, Москва впродовж короткого часу засуджувала угорські заходи і декляративно підтримувала домагання карпатських українців остатися в складі чехо-словацько-карпатсько-української федерації. В цей короткий період восени 1938 р., закарпатські діячі, які виступали проти вимог Угорщини, мали «добру пресу» в СССР, яка принаймні реферувала їхні виступи за збереження федеративної ЧСР.
Така постава Москви була їй вигідна тому, що цим способом вона ставила себе ніби в ролю оборонця Карпатської України перед мадярським імперіялізмом, з другого боку, - що було для большевиків багато важливіше, - залишення Карпатської України в ЧСР, кордони якої щойно були гарантовані в Мюнхені великодержавами, відсувало, на думку Кремля, небезпеку безпосереднього використання Німеччиною української карти.
Але період декляративних «симпатій» Москви до Карпатської України тривав відносно коротко. На зміну йому прийшла мовчанка, а в дальшому - виразно ворожа постава і пресова атака на Карпатську Україну. Причиною цього було передусім те, що національне і державне відродження карпатських українців ішло швидше, ніж цього могли собі бажати їх вороги. По-друге, німецько-чеські взаємини не подавали ознак замирення, і на переломі 1938 і 1939 рр. ставало щораз більше очевидним, що Гітлер змагатиме до захоплення всієї Чехії. В цім разі існуючі в тій чи іншій формі Словаччина і Карпатська Україна наближали б німців до кордонів СССР. Як показують дипломатичні документи з того часу, совєти не скривали перед німецькою амбасадою в Москві свого побоювання, що наступним об'єктом німецької експансії буде СССР, точніше Україна. Большевики твердили, ніби Гітлер дав Заходові запевнення, що він не починатиме більше аґресій в Европі, але ж націонал-соціялісти не вважають СССР Европою.В таких умовах існуюча Карпатська Україна розцінювалась Москвою як один з доказів того, що відповідні пляни в Берліні існують і що в їх основі лежить українське питання.
Для ясности треба нагадати, що, розв'язавши на свій лад проблему Судетів і втягнувши польський уряд у спільну конспірацію проти решток ЧСР, Гітлер водночас плянував добитись остаточного наладнання справи Данціґу і Західного Помор'я, а в дальшому і співпраці Польщі проти СССР. Поступки поляків у Данціґу і на Помор'ї мали бути компенсовані віддачею Угорщині Карпатської України, чого поляки постійно домагались. Таку пропозицію виразно зробив німецький міністер закордонних справ фон Ріббентроп польському амбасадорові Ліпському в Берліні вже 25 жовтня 1938 року.
Тут треба додати наступне: згадана пропозиція Ріббентропа вказує на те, що пляни Гітлера щодо Карпатської України, як і щодо України, взагалі дуже скоро мінялися. Справа в тому, що ще два тижні перед цією розмовою, тобто 7 жовтня 1938 р. директор політичного департаменту німецького міністерства закордонних справ Верман опрацював для Гітлера меморандум, в якому він розглядав такі три можливості дальшої долі Карпатської України: 1) незалежна держава як орієнтаційна точка для українців в УССР, в Польщі та в Румунії, 2) автономна Карпатська Україна з орієнтацією на Прагу і Братіславу, 3) прилучення Карпатської України до Угорщини. Верман вважав першу розв'язку мало реальною, хоч і доброю, а третю відкидав. Ос�